Є в Україні ріки, прославлені в літературі писаній, – більше в усній. Але більше за все пісень про Дунай!
У народних піснях, як у краплині дунайської води, відобразилась ціла історія України: від створення світу, від сивої язичницької давнини до с Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, та їх дружини, від чумаків до козаків на чолі зі славними отаманами і гетьманами, від Українських січових стрільців до вояків Української Повстанської Армії.
В цих піснях – сльози і радощі, любов до рідної землі і ностальгія за нею, палке кохання і чорна зрада.
У цих піснях – рідна мова, дорогі серцю звичаї та обради, важка праця і веселі святкування, життя в неволі і смерті.
Українська пісня, зокрема та, що пов’язана з Дунаєм,- нескінченне джерело натхнення і сьогодні.
Історик Михайло Грушевський, який ретельно досліджував український фольклор , стверджував що згадки про Дунай є у українській космології (знання про космос), легендах, обрядових піснях, ігрищах, заклинаннях-замовляннях, колядах, гаївках, маївках, побутових піснях про жіночу красу та долю в історичних піснях про козацькі походи та втечі від панщини.
«І через Балкани
Поспішали в Україну
Вольними ногами
І на тихому Дунаї нас перебігають
Товариши Запорожці
і в Січ повертають» ( поема «Сліпий» Т.Г. Шевченка)
